Чим відрізняється притча від казки
Обновлено: 08.05.2024
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Похожая притча
Цього року була дуже тепла та довга осінь і здавалося, що їй не буде кінця. Вже давно з дерев опало усе листя, а літні птахи улетіли у вирій. У будинках увімкнули опалення, день у день я вранці визирала у вікно, з надією побачити сніг. Та снігу все не було, а за вікном стояла насправді «Унылая пора», але ніяк не «Очей очарованье». Лише один раз перший сніжок лише припорошив місто, та й то ненадовго, і вже через декілька годин повністю розтанув. Утворилась сльота та мокротеча, які мені, та й не тільки мені, зовсім не подобається. Ні осінь, ні зима, ні те, ні се.
Така погода нагадувала мені пізню весну, коли зима буває досить затяжною, як цього року осінь. В таку пору весь світ ніби завмирає в очікуванні природних змін. Але очікувати на весну все ж таки не так сумно, як спостерігати за вікном похмуру та непривітну пізню осінь. Бо весною с кожним днем все веселіше припікає сонечко, а восени за вікном кожний день залишається одноманітність похмурих днів. Здається, що ніколи не буде змін, і це визиває у людей нудьгу і погіршує настрій. І хоча й кажуть, що у природі немає поганої погоди, мені здається, що це не так, бо стан природи відображається в людях та в їх настрої, як у дзеркалі.
Пройшла половина грудня і нарешті у небі закружляли такі довгоочікувані сніжинки. Спочатку вони були зовсім крихітні та рідкі, але потім становились все більші і частіші, доки на почався справжній снігопад. Нарешті, дождалися! Цей сніг розтане вже не скоро. На радість дітям і дорослим він змінить зовнішній вигляд дерев, будинків, вулиць, та й люди також зміняться в кращу сторону та поліпшиться їх настрій.
Ось я іду по тихій і спокійній вулиці. На будівлях, деревах і доріжках лежить пухнастий сніжок, який переливається в променях зимового сонця. Маленькі зірочки, які повільно злітають з неба, обережно сідають на мій ніс і щоки, ніби мовчазливо повідомляють мені про прихід моєї улюбленої пори року – справжньої сніжної і морозної зими.
Усі сніжинки мають різноманітну форму і зовсім не схожі одна на одну. Я звертаю увагу, як на рукаві затримується одна з цих сніжинок і ненадовго дозволяє милуватися собою. Раптом пухнаста шестикутна красуня з красивими перетинками починає танути і зникає, залишивши після себе лише маленьку краплину води. Сніжинка зникає, але на душі надовго залишається почуття моєї причетності до природи та зимової краси.
А білі зірочки все падають і падають з м’якого, просвітленого і затишного зимового неба, вкриваючи білим іскристим килимом притихлу землю, щоб захистити її від лютих морозів.
Я дуже люблю зиму з її непостійністю, чарівністю, її морозами і жорстокими хуртовинами, привабливістю білого покривала та гомоном дітвори на ковзанках. Я кожний рік з нетерпінням чекаю прихід цієї дивовижної пори, яка приносить з собою гарний настрій, зимові свята та неповторні розваги. А ще зима мені подобається за те, що кожний раз після лютих морозів, снігопадів і хуртовин врешті-решт наступає весна, яка несе усім нам нові сподівання та надії. Ми б ніколи не змогли в повній мірі оцінити усі переваги літа, якби не знали справжньої української зими.
Похожая притча
Роль літератури у житті людини дуже велика. Книги можуть зробити людину зовсім іншою та мудрішою. художній твір допомагає людині думати розмислювати. Література зовсім змінює наше життя. А також вона допомагає розвивати наш мозок.
11 месяцев назад На лисовий галявини я був дуже рад спивати, танцювати та грати на гитари 1 год назадОтвет:
Батьки Тараса Шевченка були кріпаками поміщика Василя Енгельгардта, якому в Звенигородському повіті Київської губернії належали великі маєтності, зокрема й села Кирилівка та Моринці. Родом з Кирилівки був батько Тараса, з Моринців — мати. Тарас народився 9 березня 1814 року в Моринцях. Коли хлопчикові не було й двох років, його батьки повернулися до Кирилівки, і тут, у вбогій хатині діда Івана, в тяжких злиднях минули дитячі літа майбутнього великого поета. Дід був свідком народного повстання проти польської шляхти 1768 року, його розповіді захоплювали допитливого хлопця й на все життя запали в його пам'яті.
Коли Тарас підріс, то батько віддав його в науку до дячка. Навчання по церковнослов'янських книжках було тяжким і супроводжувалось систематичним покаранням учнів різками. На дев'ятому році Тарасового життя померла його мати. Батько одружився з удовою, яка мала своїх трьох дітей. Життя хлопця стало ще тяжчим. Незабаром помер і батько. В одинадцять років Тарас лишився круглим сиротою. Деякий час він був пастухом у дядька Павла, далі став за «школяра-попихача» в дяка: носив до школи воду, рубав дрова, топив грубу. П'яниця-дяк знущався над школярами й над Тарасом. Проте, яким не було лихим становище «школяра-попихача», воно все ж давало йому шматок хліба й змогу вчитися. З ранніх років виявилась у Шевченка пристрасть до малювання. Вугіллям і крейдою він малював, де тільки міг: на стінах, дверях, воротах. У школі, коли до його рук могли вже потрапляти папір і олівець, потяг до малювання зріс ще більше.
На п'ятнадцятому році Тарасового життя в його долі сталася зміна. Помер старий пан. Кирилівка дісталася його синові — Павлу Енгельгардту, для якого набирали по селах двірню. Тараса зробили «козачком», в обов'язки якого входило невідлучно сидіти в панському передпокої й чекати, поки панові необхідно буде дати люльку, вогонь чи налити склянку води. З початком польського національно-визвольного повстання 1830-1831 років службове становище Шевченкового пана змінилося. Він покинув Вільно і на початку 1831 року переїхав до Петербурга. За ним, разом з іншими, прибув і Тарас. У Петербурзі Тарасова нездоланна пристрасть до малювання виявилася ще з більшою силою. Енгельгардт вирішив, що йому вигідно мати власного кріпосного маляра. Він поступився, нарешті, невідступному проханню Шевченка і законтрактував його, уже вісімнадцятирічного юнака, на чотири роки «різних малярських справ майстрові» Василю Ширяєву. Світлими «білими» ночами Шевченко ходив у Літній сад змальовувати статуї. За цим заняттям якось застав його земляк, молодий художник Іван Сошенко. Вражений талантом юнака і його становищем кріпосного художника, Сошенко намагався всіляко допомагати Шевченкові. Він познайомив його з байкарем Є.Гребінкою, деякими учнями й викладачами Академії мистецтв, зокрема славетним художником К. Брюлловим. Нові знайомі вирішили визволити його з кріпацтва. Брюллов намалював портрет відомого поета В. Жуковського, який було розіграно в лотерею. На виручені гроші 22 квітня 1838 року Шевченко був викуплений на волю і незабаром став учнем Академії мистецтв, його вчителем став Брюллов, під керівництвом якого Шевченко досяг значних успіхів. Протягом 1839-1841 років він одержав три срібних медалі за художні роботи.
Похожая притча
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Читайте также: