Правила наведення цитат і бібліографічних посилань у текстах наукових та навчальних робіт

Обновлено: 21.12.2024

У процесі написання дослідницької мистецтвознавчої роботи студент повинен обов'язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати. Посилання бажано робити на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли праці, в яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися (твори відомих мистецтвознавців, психологів, художників та ін.).

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи того друкованого твору слід наводити цитати.Науковий етикет потребує точного відтворення цитованого тексту, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Використовувати цитати в тексті роботи доцільно тоді, коли є потреба порівняти погляди різних авторів з приводу одного й того ж питання. Текст, який цитується, береться в лапки і супроводжує посиланням на джерела. Посилання роблять і тоді, коли думка автора переказується.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками та наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення
авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів,
речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення
авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться
у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо
перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не
зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на
джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших
авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути
гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо
оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на
джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора наукової праці до
окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих
дужках ставлять знак оклику або знак питання;

є) коли автор наукової праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – П.О.), (підкреслено мною. – П.О.), (розбивка моя. – П.О.).

Якщо використовуються матеріали з монографій, збірників статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні треба точно вказати номери сторінок з джерела, на яке дано посилання в науковій роботі.

Посилання в тексті курсовоїої роботи на джерела слід зазначати у квадратних дужках порядковим номером цього джерела за бібліографічним списком (списком використаної літератури) і відповідною сторінкою, наприклад: [9, 66], Цей запис означає, що науковець посилається на роботу, яка значиться у списку літератури під номером 9, а матеріал взято зі сторінки 66 цього джерела.

Переказ думок ряду авторів оформляється зазначенням у квадратних дужках номерів їх праць у бібліографічному списку через крапку з комою. Наприклад, запис [4; 5; 7; 9] означає посилання на джерела під номерами 4,5,7,9 у списку літератури. При роботі із науковими джерелами слід пам'ятати, що власне дослідження передбачає передусім критичний аналіз цих джерел, а не механічне переписування чужих думок без відповідних посилань. Саме критичний аналіз наукової літератури дає можливість визначити ще невивчені сторони наукової проблеми і точно окреслити завдання своєї роботи. Автор курсової роботи повинен вміти викласти свій погляд на шляхи вирішення обраної проблеми. При цьому він має показати вміння оперувати науковою термінологією, осмислювати ті наукові визначення, які найбільш точно характеризують проблему дослідження. Слід зауважити, що введення нових термінів потребує глибокого обґрунтування.

Вимоги до оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Джерела, що використані для написання наукових робіт, слід розміщувати у списку в алфавітному порядку прізвищ авторів (якщо авторів декілька, то прізвищ перших), а також заголовків праць. До списку літератури включаються всі публікації вітчизняних і зарубіжних авторів, на які є посилання в роботі. Всі джерела вказуються тією мовою, якою вони видані.

Неприпустимим є переклад російських видань українською мовою.Література іноземними мовами наводиться в кінці списку використаної літератури. Відомості про джерела, що включені до списку, подаються згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. В описах дозволені скорочення тільки таких міст: К. (Київ, Киев), М. (Москва), Л. (Ленінград), СПб (Санкт-Петербург), тощо.

Посилання на архівні джерела.Вказується назва архіву, номер фонду, номер опису та номер справи - до яких звертається дослідник. Якщо робота йде тільки з деякими аркушами у справі, то вказуються й номери цих аркушів. Назва архіву у посиланнях як правило подається у вигляді абревіатури (наприклад, ЦЩАУ – Центральний державний історичний архів України), фонд позначається Ф., опис - Оп., справа – С, аркуш – А. Якщо дослідник посилається на декілька аркушів, то все одно подається одна літера – А. Окремі дані посилання на архівні джерела відокремлюються крапками (коми ставляться лише за перерахуванням декількох номерів справ, аркушів тощо). Наприклад: ЦДІАУ. Ф.120. Оп.7. С.160. А.1-24,26.

В окремих архівах існують свої особливості організації фондів, їхньої нумерації. Іноді зустрічаються окрім описів і такі позначки як Картони (К), Папки (П) та ін. Незалежно від того, як у тому чи іншому архіві позначається справа (С, Од. 36 (одиниця зберігання) або просто №, у посилання у тексті науково-педагогічної роботи прийнято вказувати С, оскільки усі ці позначки тотожні.

Обов'язковою є вказівка на номер фонду. У деяких архівах, бібліотеках фонди мають свої імена, однак кожний з них має і свій номер, який можна з'ясувати у бібліографічному відділі архіву або бібліотеки. Взагалі взаємодія з працівниками бібліотеки, архіву - важлива запорука успішності науково-дослідницької роботи.

Серйозний підхід до оформлення архівних посилань свідчить про те, що дослідник думає про свою репутацію як автора та науковця. Помилки у архівних посиланнях з вірогідністю 90 % приведуть до неможливості відшукати ці матеріали.

Зразки оформлення літературних джерел

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

За бажанням автора курсова робота може включати такий структурний підрозділ як ДОДАТКИ, до яких входять наочні примірники, ілюстрації, таблиці, рисунки, графіки, анкети, тести, програми бесід із студентами, , питання до інтерв'ю зі студентами, педагогічними працівниками, методичні розробки тощо. Додатки розміщують в порядку появи посилань у тексті. Крім таблиць, рисунків, графіків, сюди можуть бути включені анкети, трести, програми бесід з учнями, програми спостережень, питання до інтерв'ю зі студентами, педагогічними працівниками, методичні розробки тощо.

У кінці наукових робіт розміщуються додатки в порядку появи посилань у тексті. Крім таблиць, рисунків, графіків, сюди можуть бути включені анкети, трести, програми бесід з учнями, програми спостережень, питання до інтерв'ю зі студентами, педагогічними працівниками, методичні розробки тощо. Додаток повинен мати заголовок, який друкується у правому верхньому куті малими літерами (перша - велика) із зазначенням його номера, але без знака №, наприклад: "Додаток 3". Якщо до наукової роботи включено лише один додаток, то слово "Додаток" подається без номера.

Найбільш поширені помилки під час цитування

Правильне оформлення цитат статті – це важлива умова успішного рецензування та публікації в міжнародних базах даних Scopus і Web of Science. Тому варто з усією увагою і відповідальністю поставитися до підготовки матеріалу.

Компанія «Наукові публікації – Publ.Science» за допомогою послуги аудит статті, може підказати вченому, над чим йому варто попрацювати до подачі матеріалу на рецензування. Якщо в роботі є неточності, їх краще виявити зараз, щоб уникнути повернення рукопису і затримок самого публікаційного процесу.

Замовте публікацію наукової статті у престижному журналі прямо зараз

Замовити зараз

Смислова передача суті цитати доречна в таких випадках

Следующая цитата

При написанні наукової праці автор обов`язково повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, або на ідеях і висновках яких розроблюється досліджувана проблема. Такі посилання дають змогу відшукати використані документи та перевірити їх достовірність, допомагають з'ясувати їх зміст, мову тексту, обсяг.

Посилання на джерела та авторів здійснюються у різних формах та з різною метою. Так, посилання на фундаментальні, загальновідомі принципи, підходи і теорії застосовуються для обґрунтування актуальності дослідження, для визначення його методологічних засад, для окреслення кола дослідників, які вивчали певну проблему.

Приклад 1. При побудові та реалізації корекційної роботи було застосовано особистісний підхід, розвинений у пра­цях І. Д. Беха, М. Й. Боришевського, І. А. Зязюна, О. М. Леонтьєва, В. О. Моляко, В. В. Рибалки, В. А. Семиченко, Н. В. Чепелєвої.

Приклад 2. Дослідження з означеної проблеми розвивалися у вітчизняній психології вмежах двох основних підходів: діяльнісного (М. І. Алексєєва, О. М. Леонтьєв, А. К. Маркова) і суб'єктного (В. Г. Асеєв, Л. І. Божович, С. Л. Рубінштейн).

Посилатися слід на останні публікації (до 10 років від дати видання). На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел із великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке подано посилання.

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками.

Приклад 1. Проблема. всебічно висвітлюється у наукових працях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників 1.

Приклад 2. Питання. ґрунтовно аналізується у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних авторів [1; 9; 15; 24; 36; 58].

Приклад 3. Слід зазначити, що в цілому представники психоаналітичного підходу [11; 23; 38] одностайні у визначенні феномену. як полідетермінованого психічного утворення.

У наукових працях часто застосовується цитування – наведення дослівних уривків із використаних авторитетних джерел, що здійснюється із такою метою:

- для обґрунтуваня, підтвердження або доповнення власних припущень та аргументів автора наукової роботи;

- для розкриття сутнісних моментів поглядів (думок, ідей) цитованого дослідника;

- для критичного аналізу того чи іншого твору.

Використання цитат чи ідей інших авторів як своїх називається плагіатом. Тому при цитуванні того чи іншого джерела, слід обов’язково на нього посилатися.

Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше перетворення оригіналу може спотворити закладений автором зміст. Текст цитати береться у лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання (орфографії, пунктуації, виділень).

Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без викривлення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед наведеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається.

Прямі цитати, як правило, подаються у вигляді прямої мови. Найбільш зручною формою посилання на літературне джерело є числові позначення, які беруться у квадратні дужки і ставляться в кінці цитати (крапка між цитатою і дужками не ставиться).

Приклад. Акцентуючи увагу на функціональному характері афективних явищ та проявів, Е. Клапаред зазначав: «Емоція здатна надати значимість ситуації, яка її викликала» [28, 135].

Перше число в квадратних дужках означає номер джерела із списку використаної літератури, друге – номер сторінки, з якої взято цитату. Якщо використовується такий спосіб, то доцільно згадувати прізвище автора цитати лише при першому цитуванні, а при наступних можна обмежитися лише відповідними позначеннями у квадратних дужках.

Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремі слова чи фрази (за умови, що думка автора не буде спотворена), то такі вислови беруться в лапки, пропуск позначається трьома крапками, вказується джерело, звідки запозичена думка. У такому разі може змінюватися навіть відмінок у слові чи словосполученні, якщо цитата не є повною і підпорядковується синтаксичній будові фрази, частиною якої вона стає.

Приклад. Слід погодитись із тим, що вплив психоемоційної напруженості на адаптивність особистості не має виключно дезорганізуючого характеру, оскільки, як встановлено, «…об`єктивній неадаптивності індивіда може відповідати суб`єктивна корисність» [28, 136].

При цитуванні та переказі літературних джерел найчастіше використовуються такі словосполучення:

За висловленням (ініціали, прізвище автора): «. ».

Згідно із припущеннями (ініціали, прізвище автора): «. ».

Обґрунтовуючи свою позицію, (ініціали, прізвище автора) писав: «. ».

За формулюванням (ініціали, прізвище дослідника): «. ».

За словами (ініціали, прізвище автора): «. ».

Як справедливо зазначає (ініціали, прізвище автора): «. ».

Як стверджував (ініціали, прізвище автора): «. ».

У своїй монографії (ініціали, прізвище вченого) писав: «. ».

На підтвердження нашого припущення наведемо слова (ініціали, прізвище дослідника): «. ».

Цитати мають подаватися лише з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні. У такому випадку перед бібліографічним джерелом вказується: «цитується за:» або «цит. за. ».

Цитати з іншомовних джерел наводяться в тексті лише українською мовою. Виняток – цитати з неперекладених українською мовою літературних творів, або ж цитати іноземною мовою, які використовуються для порівняння семантичних характеристик.

Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

Приклад. Безперечно, для наукової психології положення В. Райха мають важливе теоретичне значення, якщо звісно не абсолютизувати його провідну ідею щодо залежності емоційної рівноваги людини від так званого «сексуального звільнення».

Якщо автор дослідження робить у цитаті певні виділення (курсив, жирний шрифт тощо), аби акцентувати увагу на певному понятті чи фразі, то слід в дужках зробити відповідне застереження, вказуючи власні ініціали. Тобто, після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім тире і вказуються ініціали автора роботи, а застереження вміщується у круглі дужки. Наприклад, (курсив наш. – А.Г.), (виділено нами. – А.Г).

Подібні позначення доречні при власному перекладі тексту з іншої мови, якщо такого перекладу не існує чи він не збігається із уже відомим (переклад наш. – А. Г.). Доцільно подавати перекази текстів інших авторів, максимально точно дотримуючись їх викладу, не допускаючи викривлення думок.

Посилання на таблиці, розміщені в роботі, вказують її порядковим номером, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «Результати аналізу. подані в табл. 1.2». Посилання на ілюстрації вказують її порядковим номером, наприклад, «рис. 1.2». Посилання на формули вказують її порядковим номером в дужках, наприклад «… у формулі (2.1)».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Отже, загальні вимоги до цитування такі:

- кожна цитата супроводжується посиланням на джерело;

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

- при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання;

- якщо необхідно виявити ставлення автора роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.

Следующая цитата

Неодноразово автору повертають наукову роботу через неправильне її оформлення, і часто це стосується саме упорядкування цитат. У цій статті ми розповімо, як потрібно структурувати контекстні запозичення, щоб робота гарантовано пройшла суворе рецензування до міжнародних баз даних Scopus і Web of Science.

Важливі способи цитування

Вторинні цитати потрібно ретельно перевіряти на достовірність першоджерела, переконавшись, що в них немає помилок.

2. Згадки прізвища зарубіжних джерел і вчених (текст пишіть мовою наукової роботи (не мовою оригіналу). Якщо немає впевненості в якісному перекладі, можна скористатися парафразом і потрібно коректно транслітерувати особисті дані автора).

3. Самоцитування в статті (якщо автор опублікував свої роботи раніше, він може процитувати їх у новій статті. Власні посилання повинні бути також оформлені у відповідності до всіх правил, що допоможе перенаправити інших вчених до своїх попередніх наукових робіт. Самоцитування має допомагати розкривати і доповнювати дослідження і бути по темі роботи (не більше 12%)).

4. Під час цитування законодавчих актів посилаються тільки на першоджерела, які є загальнодоступними і публічними.

Що таке цитування?

  • фрагмент чужого тексту, формула, малюнок або таблиця;
  • парафраз цитати (смислова форма згадки);
  • розбір інших статей у своєму тексті.

Важливо: кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, яке прописується в бібліографічному списку, інакше це буде вважатися серйозною помилкою в оформленні статті, і матеріал повернуть на доопрацювання.

Принципи оформлення джерел цитування

Як правильно цитувати роботи інших науковців?

Коли використовуєте парафраз (смисловий переказ цитати), не забувайте написати згадку на автора.

Следующая цитата

Наукові статті вдало доповнюються цитування. Однак цей фрагмент важливо правильно оформити, щоб, по-перше, не нашкодити унікальності, а по-друге, не порушити вимоги. Які є тонкощі процедури і на що звернути увагу, розповімо в цій статті.

Цитування: розбираємо поняття

Конфлікти, обумовлені плагіатом в наукових роботах, зустрічаються досить часто. Цитування служить однією з першопричин. А точніше неправильне його оформлення. Що ж має на увазі поняття? Є кілька форм:

  • автор запозичує фрагменти текстового контенту іншого автора;
  • в науковій статті аналізується зміст інших опублікованих робіт;
  • автор запозичує елементи візуалізації у вигляді схем, таблиць, графіків, креслень, діаграм, ілюстрацій;
  • фрагменти чужого авторського тексту переводяться на іншу мову, перефразовуються, викладаються не дослівно.

Суть цитування полягає в тому, що кожна цитата супроводжується посиланням на джерело, яке зафіксоване в бібліографічному списку. У цьому полягає головна складність: розібратися у вигляді посилань і виносок, не перевантажувати текст такими елементами, застосовувати принцип доречності.

Неприпустимо використовувати цитати в науковій статті, якщо немає посилань і це джерело не вказано в літературі. І навпаки, не можна вказувати в бібліографічному списку джерела, про які немає згадки в тексті. Однак у другому випадку не обов'язково повинні бути оформлені цитати.

Способи цитування

Вибір способу залежить від змісту, джерел, теми статті і авторського стилю. Цитування можна оформити декількома способами:

  1. На законодавчі та нормативно-правові акти. Об'єктами цитування можуть бути тільки публічні і загальнодоступні джерела з офіційних ресурсів, першоджерела з актуальною, оновленою інформацією. Адже юридична документація постійно оновлюється: вносяться зміни, доповнення. Підзаконні акти регулярно скасовуються.
  1. На власні роботи. Самоцитування також має оформлятися за стандартами і правилами. Принципи ідентичні. Однак захоплюватися таким прийомом не варто. До слова, індекс цитування не враховує власні посилання.
  1. На закордонні джерела й іноземних вчених. При згадці таких авторів текст пишеться на мові наукової статті, тобто на мові оригіналу. Мову першоджерела можна використовувати, якщо рівень володіння бездоганний. Особисті дані потрібно транслювати максимально коректно. Допускається використання парафраз.
  1. На вторинні посилання. Це актуальний варіант, якщо первинне джерело важко читається, якісний переклад неможливий, оригінал зіпсований або втрачений. Посилання на вторинні джерела застосовуються, якщо вчений тільки знайомиться з матеріалом. Такі цитати використовуються з метою аргументації тез в статті. Ще одна ситуація - цитату автора пам'ятає інша особа. Обов'язковою умовою є перевірка на достовірність і точну відповідність оригіналу, повна перевірка на відсутність помилок.

Цитування в науковій статті повинно бути дозованим. Оптимально - одна цитата на один друкований аркуш. Максимум 3 на сторінку, у виняткових випадках. Якщо переборщити з кількістю, можна отримати звинувачення у відсутності власних думок і позиції.

Правила оформлення цитат

Один з найпоширеніших варіантів, яким користуються вчені в усьому світі - Vancouver. Це універсальний, актуальний стиль, в якому можна використовувати кілька видів цитат:

  • парафраз - лапки не передбачені;
  • блокові цитати - складаються з більш ніж трьох рядків (максимум 50 слів). Вони не беруться в лапки, викладаються в тексті з нового рядка та абзацу;
  • цитати в середині рядка - беруться в лапки.

У тексті з цитованою інформацією потрібно вказати порядковий номер, який також відображається в списку використаних джерел. Застосовуються три варіанти позначення цитат в тексті:

  • порядковий надрядковий цифровий індекс 1;
  • порядковий номер у квадратних дужках [1];
  • порядковий номер в круглих дужках (1).

Якщо прізвище автора цитованої праці вказане в цитаті в середині рядка або в парафразі, позначення цитування проставляється відразу після прізвища. Наприклад, «в своєму дослідженні Іванов (1) стверджує. ».

Якщо прізвище автора не вказане в парафразі чи цитаті в середині рядка позначення цитування ставиться в кінці цитати після розділових знаків. Наприклад, «. про що свідчить нещодавно проведене українське дослідження». [1]

Якщо прізвище автора вказане в тексті блокової цитати, цитата позначається номером в кінці тексту після розділових знаків. Якщо джерело в тексті згадується знову, йому присвоюється той же самий номер.

Зазвичай сторінковий інтервал у внутрішньо текстовому посиланні не вказується, але при необхідності його можна вказати поруч з порядковим номером. Наприклад:

«У своєму дослідженні, Іванов (2, с.5-7) стверджує. »; « . один автор охарактеризував це як «раптовий прилив сильних почуттів» (2, с.32).

Поширені помилки при оформленні цитат

Правила гранично прості і зрозумілі, але помилки, все ж, трапляються. Найбільш розповсюджені:

  • посилань немає в списку використаних джерел;
  • цитуються автори або видання, у яких немає належної наукової кваліфікації;
  • графічні матеріали розміщені без супроводу посилань;
  • наукова стаття перенасичена цитатами;
  • в статті просто переписаний блок або фрагмент чужого матеріалу;
  • проігноровані правила вторинного цитування;
  • зроблений неправильний переклад даних про іноземних авторів та їх робіт, які цитуються;
  • цитуються неперевірені автори або в основу береться помилкова, неправдива інформація.

Важливо! Найпоширеніша помилка - плагіат. Таким вважається відсутність посилань і лапок на джерела інформації.

З компанією «Дегрі Сервіс» у вас не виникне проблем з написанням і оформленням наукових статей Scopus або до будь якого іншого журналу. Ми готуємо роботи «під ключ» і гарантуємо абсолютну якість.

Читайте также: