Мина мазайло характеристика образів з цитатами

Обновлено: 18.05.2024

При цьому Мина як особистість не являє собою
нічого видатного. Він далеко не розумний, ми
нічого не знаємо про його здібності чи таланти. Ми
бачимо його лише одержимим глупою ідеєю, без
почуття гідності, чванливим та сварливим. Він
смішний у своєму прагненні змінити життя на
краще лише змінивши прізвище та глухий до
аргументів проти його ідеї

Українізацію він сприймає як спробу зробити його
«провінціалом, другосортним службовцем і не давати
мені ходи на вищі посади». Він, його дружина та дочка
смішні, бо відхрещуючись від усього українського,
виставляючи себе «руськими», вони разом з тим
навіть не вміють правильно розмовляти російською
мовою. Закінчується історія Мазайла чисто по-
гоголівському —
«німою» сценою і
повним крахом героя —
його звільняють з
посади «за
систематичний опір
українізації»

Следующая цитата

Українізація — політика радянської влади у 20-ті роки XX століття. Тоді почався розвій національної мови й культури: створювалися українські школи, видавництва, спілки; митці повірили у свободу. Та недовго раділи патріоти нашої держави: скоро політика українізації припинилася, й обмежені міщани, «антипатріоти» почали радіти її поразці, використовуючи дедалі войовничі форми неприйняття всього «малоросійського». Цей процес яскраво показаний у п’єсі, Миколи Куліша «Мина Мазайло».

Названу драму недарма називають «філологічним водевілем», адже проблематика твору й усі події в ньому розгортаються навколо одного питання — самобутності української мови. Ця проблема у персонажів драми має різне вирішення. Так, головний герой п’єси, Мина Мазайло, ніяк не може позбутися комплексу національної меншовартості й хоче змінити своє прізвище на більш «милозвучне»: «Двадцять три роки… носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло. Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло. » Читача аж сміх бере, коли Мина намагається із кореня «маз» утворити щось, найогодумку,путяще: «Мазов», «Мазеленський», «деМазе», «фонМазел», «Мазанський», «Мазєнін»…Вірусом україноненависництва заражені й інші члени родини — дочка Рина, дружина Мотрона, тьотя Мотя. Також смішно й безглуздо виглядають потуги головного персонажа драми вивчати російську мову разом з «учителькою правільнихпроізношеній» Бароновою-Козино. Родина Мазайлів виглядає трагічно й водночас комічно у своєму невгасимому прагненні відірватися від національного коріння.

Однак сміх сучасного читача швидко вщухає, коли він згадує, що сьогодні на кожному кроці бачимо таких точно «Мазайлів», які за будь-яку ціну хочуть відірватися від усього українського, нервово сіпаються і скрегочуть зубами від думки про розвиток національної культури. Чому вони так роблять? Незрозуміло. Помічаємо людей, які кривляться від того, що назва міста написана українською мовою (тьотя Мотя в драмі ледь не зомліла, побачивши напис «Харків»), тих, хто радше промовляв би «спаґі» й «дєці» замість звичних «чоботи» й «діти», хто відхрещується від свого коріння… Проте нашим патріотам не треба хвилюватися: багато людей мріють про подальший розвиток національної культури, як і Мокій Мазайло. Цей молодий юнак захоплений літературою свого народу, хоче «українізувати» кохану дівчину Уляну Розсоху.

Один із героїв п’єси, дядько Тарас, також мріє про відродження української держави, захоплений історією рідної країни. Та й Уля, яка завжди відстоювала міщанські погляди на політику українізації, урешті-решт розуміє: не можна «топтати» свого коріння.

П’єса Миколи Куліша «Мина Мазайло» дуже актуальна в наш час. Ще рано нам безжурно сміятися над відсутністю національної самосвідомості в героях твору, бо й сьогодні антипатріотизм — велика проблема українського народу. Невже зневажаючи рідну мову і культуру люди відчувають себе вищими за інших? Невже наша доля — доля «безбатченків»? Ні! Вірю, що скоро в моїй країні не стане мазайлів, а житимуть лише справжні громадяни, свідомі свого національного обов’язку.

Образи п’єси важко поділити на позитивні та негативні. Усі персонажі одночасно типові та живі, вони всі притримуються протилежних поглядів на явище українізації. І це основний конфлікт твору. А головна мета М.Куліша, на мій погляд, протиставлення, зіткненні цих кумедних, кожен по-своєму, образів заради об’єктивного висвітлення проблеми українізації 20-30-х років.

Образ Мини Мазайла

Мина Мазайло – українець за походженням, міщанин, харківський службовець. Він вирішує змінити своє українське «плебейське» прізвище на щось більш милозвучне, російське. Він вважає, що саме прізвище стає на заваді його щастю, не дає отримати підвищення на службі, що через прізвище оточуючі ставляться до нього без належної поваги тощо. Для Мини українське прізвище – показник низького походження, ніби натяк на «другосортність» людини. Він легко забув свій славний козацький рід, бо в його міщанському оточенні та соціальній ситуації того часу (а це вже радянські часи, які пропаганду вали зовсім інші цінності) це було неактуально.

При цьому Мина як особистість не являє собою нічого видатного. Він далеко не розумний, ми нічого не знаємо про його здібності чи таланти. Ми бачимо його лише одержимим глупою ідеєю, без почуття гідності, чванливим та сварливим. Він смішний у своєму прагненні змінити життя на краще лише змінивши прізвище та глухий до аргументів проти його ідеї.

Наприкінці п’єси з ним трапляється зовсім парадоксальний курйоз – його звільняють з посади «за регулярний опір українізації».

Образ Мокія

Мокій – син Мини Мазайла, його повна протилежність. Він захоплюється багатством та красою української мови, чим доводить батька до сказу. Мокій постійно читає та дивиться українське кіно, його обурюють помилки, які допускають на афішах. Він постійно звертається до словників, розкриває значення слів та фраз, перекладає російські вирази. У вуста Мокія М.Куліш уклав багато своїх думок та переживань за долю та чистоту української мови.

Мокій виступає категорично проти зміни прізвища на російський лад, навпаки пропонує додати до нього втрачену частку Квач, бо це почесне та трудове прізвище. І всім цим він мало не зводить решту членів родини з розуму.

Проти, Мокія не можна назвати позитивним героєм. Він смішний у тому, як спілкується з Улею, чим вона приваблює його. Він непривабливий у тому, як сперечається з батьком та дядьком Тарасом – він поводиться грубо та нестримано. Він настільки закоханий у мову, що помічає Улю лише через те, що вона також показує інтерес до неї.

Образ тітки Мотрі

«Тьотя Мотя» вийшла за межі твору та пішла у народ як прізвисько. Це груба, неосвічена жінка, ворожо налаштована до всього українського. Проте на рідкість вперта у своїх поглядах та не соромиться їх висловлювати. Вона за походженням також українка, проте вважає себе «руською», а українську мову – «австріяцькою вигадкою», не визнає руськими галичан.

Тьотя Мотя – саркастична, гостра на язик. Її репліки «Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной», «навіщо ви нам іспортілі город?», бездоганна логіка «Доводи? Будь ласка, — доводи. Да єтого не может бить, потому што єтого не может бить нікада», обурення з приводу того. Що в театрі розмовляли та співали українською – всі ці кумедні та водночас сумні моменти якнайкраще характеризують образ тітки Мотрі.

Та й у її агресивній «руськості» автор винахідливо пробиває велику дірку: коли Уля розповідає про «український стандарт» жіночої краси, тітка тишком міряє довжину своїх ніг – чи досить довгі?

Образ дядька Тараса

Як і тьотя Мотя, дядько Тарас – гротескна фігура. Він – прихильник старовини, козаччини, того, що все оджило своє, та не хоче брати у розрахунок сучасні умови життя. Незважаючи на глибоке знання історії та мови, любові до українського, певні висловлювання, що не позбавлені сенсу, після суперечки з тіткою Мотрею він змінює свою позицію і голосує за зміну прізвища. Для нього головне, аби залишився корінь «маз» як показник його роду. Тобто, Тарас являє собою тільки ще одну точку зору на українське, яка типова для того часу.

Образ Улі

Уля виділяється з-поміж інших персонажів тим, що вона на початку твору зовсім не має ніякого ставлення до українізації, вона про це не задумувалася, це не відігравало ролі у її житті. Її бабуся – українка, проте сама Уля вже не може й українського «г» вимовити. Її мати інколи вдома за звичкою говорить по-українськи. Цьому всьому дівчина не надавала великого значення. Вона цікавилася женихами та красивим одягом.

Під впливом Мокія вона починає щиро цікавитися українською мовою, розуміти її красу та багатство. Уля, мабуть, символізує таке собі неупереджене ставлення до всього українського, для неї це не політичне питання, як для решти, а щире захоплення. Вона уже й сама ходить по бібліотеках та читає українські книжки. Проте, можливо це трапилося тому, що Уля закохалася у Мокія.

Образи Лини та Рини

Жінка та дочка Мини Мазайла – типові зарозумілі та тупі міщанки, що поділяють суб’єктивно вмотивовану зневагу Мини до всього українського. Вони показово копіюють шляхетних дам, кокетують, ахають та хапаються за серце. Проте між собою гризуться, як собаки, зовсім не поважають одна одну. Їхнє життя складається з пліток, підглядань, обговорення нарядів тих, хто «добре влаштувався у житті». Усе, що суперечить їхнім поглядам, піддається жорсткому осуду. При цьому Рина підступна та банальна, вона вмовляє подругу закохати в себе брата та змусити його змінити ставлення до прізвище через шантаж. А Лина – неосвічена та глупа, вона всерйоз хоче проклясти сина, щоб він зголосився на батькову примху.

Следующая цитата

«Мина Мазайло» аналіз твору — рід, тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, проблематика та інші питання розкриті в цій статті.

Рід літератури «Мина Мазайло»: драма.

Жанр «Мина Мазайло»: сатирична комедія.

Тема «Мина Мазайло»: художнє відтворення проблеми українізації у 20-30-х роках XX ст.; сатиричне змалювання новітнього міщанства.

Ідея «Мина Мазайло»: засудження міщанства, комплексу меншовартості, національної упередженості й зверхності; висміювання носіїв великодержавного шовінізму.

Дійові особи «Мина Мазайло»: Мина Мазайло — харківський службовець; Лина (Килина) Мазайло — його дружина; Рина (Мокрина) Мазайло — їхня дочка; Мокій — їхній син; Уля — подруга Рини; тьотя Мотя з Курська — сестра Лини; Тарас Мазайло — дядько Мини з Києва; Баронова-Козино — вчителька «правильних проізношеній» російської мови; Тертика, Губа — комсомольці, друзі Мокія.

Особливості сюжету «Мина Мазайло»:

Особливості п’єси «Мина Мазайло»:

драму не можна перекласти жодною мовою, бо втратиться комічність ситуацій, викликаних грою на різниці фонетичних і морфологічних, етимологічних і лексичних норм української та російської мов (саме з тієї причини Лесь Танюк назвав п’єсу «філологічним водевілем»);
немає позитивних персонажів (навіть дядько Тарас половинчастий у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокій не патріот: українська мова цікавить його більше з наукового погляду);
у творі містяться доволі прозорі натяки на облудність насильницької радянської українізації;
фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час більшовики підтримували перевертнів.

Проблематика «Мина Мазайло»:

мови;
батьків і дітей;
уміння відстояти власну думку;
комплексу меншовартості.

Примітки: В особі головного героя Мини Мазайла драматург показав нового перевертня, що в ім’я особистих вигод здатен не тільки змінити українське прізвище на російське, а й відцуратися власного роду, забути рідну мову, звичаї, традиції.

ДУМКИ ПРО ТВОРЧІСТЬ МИКОЛИ КУЛІША:

Следующая цитата

Пропонуємо сьогодні детально розібратися з цим «філологічним водевілем».

Стислий переказ драми «Мина Мазайло»

Перша дія

П’єса починається з розмови Рини Мазайло з її подругою Улею (Розсохою), з якої з’ясовується, що в родині Мазайла відбуваються сварки через «мовне питання» . Мокій Мазайло (син Мини Мазайла) дуже захоплюється українською мовою і хоче переробити своє прізвище на Мазайло-Квач, у той час як його батько Мина зневажає все українське, тому прагне змінити своє прізвище, а також хоче найняти вчительку російської мови. Крім того, написано листа до тьоті Моті (родички Мазайлів) у Курськ, щоб вона негайно приїхала і вмовила Мокія змінити погляди.

З’являється мати, яка повідомляє, що листа до тьоті Моті надіслано. Але Рина турбується: чи не краще було б надіслати телеграму? Адже тьотя може поставитися до проблеми недостатньо серйозно! Подруги продовжують розмову, і Рина складає план, щоб Уля закохала Мокія в себе і згодом відвернула його від української мови. Уля сумнівається у своїх силах, але Рина її вмовляє. Вона описує, якою красивою Уля здалася Мокієві.

Мати й дочка обговорюють, який саме текст телеграми найкраще вплине на тьотю Мотю і не потребуватиме великих витрат. Нарешті зупиняються на такому:

«Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно».

Подруги знову продовжують розмову про Мокія та Улю.

Обговорення змісту телеграми, яку треба скоротити.

Коли з’являється Мокій, Рина починає діяти. Знайомлячи Улю з Мокієм, вона перероблює її прізвище Розсохина на Розсоху; щоб догодити братові, намагається впевнити його, що Уля дуже цікавиться українською мовою. Уля тільки ніяковіє. Мокій із захопленням розповідає про означення і звучання різних українських слів, про важливість збереження чистоти мови. Уля уважно його слухає. Рина намагається продовжити спілкування брата з Улею і просить його сходити з подругою у кіно.

Мати пропонує скоротити текст телеграми таким чином:

«Катастрофа. Мока українець. Мина. Негайно приїзди».

Мати і дочка сваряться.

Мазайло розказує родині про свої переживання: він так натерпівся в загсі, просто серце вискакує з грудей. Далі повідомляє, що прізвище йому таки поміняють. Сім’я приміряє різні прізвища: Алмазов, Тюльпанов. Рина боїться, що Мокій улаштує скандал. Батько сердиться. Домовляються скликати родичів на сімейну раду, а поки що не казати про майбутні зміни до публікації «виправлених» прізвищ. « — Прощай Мазайло, здрастуй. »

Мокій закінчує: «— Мазайло-Квач, наприклад». Він продовжує перебирати різноманітні типово українські прізвища.Уля повідомляє Рину, що вона йде з Мокієм у кіно.

Друга дія

Рина весь час умовляє Улю прискорити процес «закохування» Мокія. Мокій до цього часу не здогадується про плани батька змінити прізвище.

Тим часом до Мини приходить учителька російської мови Баронова-Козино, від якої Мокій і чує вперше про майбутні зміни. Мокій обурений.

Вчителька даремно намагається навчити Мину правильної російської вимови — у того нічого не виходить. Ще більше ускладнює обставини тьотя Мотя, яка приїхала з Курська. Вона зневажливо ставиться до всього українського, чим безперестанку дратує Мокія. Приїжджає і брат Мини дядько Тарас (український націоналіст).

Третя дія

Рина попереджає Улю, що настав вирішальний момент у їхньому житті.Тьотя Мотя викликала Мокія на дискусію. Мокій же запросив ще й своїх друзів-комсомольців (вони виступають за «українізацію», тому засуджують ідею Мини змінити прізвище на російське). З-за дверей чути крики. Але в особі Улі Рина більше не може знайти однодумця, бо подруга закохалася в Мокія й вже сама захоплена українською мовою.

Дядька Тараса (який виступає за все українське) звинувачують у шовінізмі, що дуже його дратує.

Дискусія з приводу українізації триває.

Четверта дія

Уля розказує Рині, як їй удалося привернути до себе серце Мокія. Виявляється, вона відшукала у бібліотеці вірша, якого Мокій давно не міг знайти. Закоханий Мокій запропонував їй жити разом. Рина планує, як використати почуття Мокія, і намовляє Улю поставити йому таку умову: або він міняє прізвище, або вона їде до тітки в Одесу. Але Уля не змогла цього зробити.

Мина Мазайло вичитує в газеті, що зміна прізвища вже відбулася. Рина, Мазайлиха і тьотя Мотя божеволіють від радості. Разом з Миною вони починають перевдягатися, уявляючи різні способи звучання свого нового прізвища: Мазєніни і т. д. Їхні репліки закінчуються рядками з того російського вірша, за допомогою якого вчителька вчить Мину правильно говорити російською мовою. Але замість «ґ» Мина все одно вимовляє «к». Газету вставляють у раму.

Дядько Тарас почуває себе непотрібним. За дверима своєї кімнати страждає Мокій. Приходить привітати Мину вчителька російської мови. З’являються комсомольці разом із Улею. Їм пропонують прочитати радісну звістку в газеті, але один з них читає:

«За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна. »

Усі розгубилися, а Мина закляк. Уля каже Мокієві, що більше ніколи не поїде до тітки, а залишиться з ним.

Аналіз драми «Мина Мазайло»

Літературний рід

Зображення міщанства й українізації в Україні у 20-і роки ХХ ст.

Викриття суспільних антиукраїнських явищ, національної упередженості й зверхності (великодержавного шовінізму).

Сюжет

Харківський службовець "Донвугілля" Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище на престижніше — російське Мазєнін, а його син Мокій, котрий «збожеволів від своєї укрмови», намагається йому перешкодити. Підтримує Мокія тільки національно свідомий українець дядько Тарас із Києва. На боці Мини його дружина Килина, дочка Рина, тітка Мотя, викликана з Курська (тітка Мокія і Рини по матері).

Врешті-решт, Мину Мазайла звільняють з посади «за систематичний і зловмисний опір українізації».

Місце дії

Композиція

Особливості:

Літературознавці про п’єсу

Лесь Танюк: «Філологічний водевіль – комедія «Мина Мазайло», яку важко перекласти на будь-яку іншу мову, бо сюжет її збудовано на зіставленні української та російської мов. Саме ця двомовність і є її естетичним ключем».

Юрій Шевельов: «Український театр дістав свою найкращу комедію, може, свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, грацію на підложжі глибокого змісту».

Головні герої

Харківський службовець Мина Маркович Мазайло та його родина: дружина Лина, син Мокій, дочка Рина; тітка Мотя (Мотрона Розторгуєва); дядько Тарас; подруга Рини Уля Розсоха; гімназійна вчителька Баронова-Козино.

Характеристика персонажів драми «Мина Мазайло»

Мина Мазайло

Мина Мазайло – українець за походженням, міщанин, харківський службовець.

Він вирішує змінити своє українське «плебейське» прізвище на щось більш милозвучне, російське. Він вважає, що саме прізвище стає на заваді його щастю, не дає отримати підвищення на службі, що через прізвище до нього ставляться без належної поваги. Для Мини українське прізвище – показник низького походження, ніби натяк на «другосортність» людини.

Він легко забув свій славний козацький рід, бо в його міщанському оточенні та соціальній ситуації того часу (а це вже радянські часи, які пропагували зовсім інші цінності) це було неактуально. Українізацію він сприймає так:

«Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади».

Він, його дружина та дочка смішні, бо відхрещуючись від усього українського, виставляючи себе «руськими», вони разом із тим навіть не вміють правильно розмовляти російською мовою. У своїх намаганнях вплинути на сина Мокія Мина дуже агресивний:

«Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю. Через труп!»

Мокій Мазайло

Мокій Мазайло – син Мини Мазайла, його повна протилежність. Він захоплюється багатством та красою української мови, чим доводить батька до сказу. Мокій постійно читає українською та дивиться українське кіно, його обурюють помилки, яких припускаються на афішах:

«Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю – і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову».

Він постійно звертається до словників, розкриває значення слів та фраз, перекладає російські вирази. У вуста Мокія М. Куліш уклав багато своїх думок та переживань за долю та чистоту української мови.

Мокій виступає категорично проти зміни прізвища на російський лад і, навпаки, пропонує додати до нього втрачену частку Квач, бо це «почесне та трудове» прізвище. І всім цим він мало не зводить решту членів родини з розуму.

Проте й Мокія не можна назвати позитивним героєм. Він непривабливий, коли сперечається з батьком та дядьком Тарасом, бо поводиться грубо та нестримано. Він настільки закоханий у мову, що помічає Улю лише через те, що вона також показує цікавість до неї:

«А як хочеться знайти собі друга, такого теплого, щирого, щоб до нього можна було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця» (Мокій до Улі).

Лина та Рина Мазайло

Жінка Мини Килина та його дочка Рина – типові банальні міщанки, що поділяють зневагу Мини до всього українського, вони копіюють шляхетних дам, кокетують, ахають та хапаються за серце. Проте між собою гризуться, як собаки, зовсім не поважають одна одну.

Їхнє життя складається з пліток, підглядань, обговорення нарядів тих, хто «добре влаштувався у житті». Усе, що суперечить їхнім поглядам, піддається жорсткому осуду. При цьому Рина досить підступна, вона вмовляє подругу Улю закохати в себе Мокія та через шантаж змусити його змінити своє ставлення до прізвища:

«Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою… Тим-то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш».

Уля Розсохина

Уля Розсохина – подруга Рини Мазайло, дівчина, що закохалася в Мокія Мазайла. Уля виділяється з-поміж інших персонажів тим, що вона на початку твору зовсім байдужа до українізації, вона про це не задумувалася. Її бабуся – українка, проте сама Уля вже не може й українського «г» вимовити. Її мати інколи вдома за звичкою говорить українською. Цьому всьому дівчина не надавала великого значення. Вона цікавилася женихами та красивим одягом.

Проте під впливом Мокія вона починає щиро цікавитися українською мовою, розуміти її красу та багатство. Уля, мабуть, символізує неупереджене ставлення до всього українського: для неї це не політичне питання, як для решти, а щире захоплення. Вона уже й сама ходить по бібліотеках та читає українські книжки. Проте, можливо, це трапилося тільки тому, що Уля закохалася у Мокія.

Тьотя Мотя

Тьотя Мотя – родичка Мазайлів із Курська – вийшла за межі твору та пішла у народ як прізвисько. Це груба, неосвічена жінка, вороже налаштована до всього українського, проте на рідкість вперта у своїх поглядах. Вона за походженням також українка, проте вважає себе «руською», а українську мову – «австріяцькою вигадкою», не визнає руськими галичан.

Тьотя Мотя – саркастична, гостра на язик. Її репліки добре характеризують її примітивну натуру:

«По-моєму прілічнєє бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной».
«Дивлюсь - не «Харьков», а «Харків!» Нащо ви нам іспортілі город?».
«Да єтого не может бить, потому што єтого не может бить нікада».

Дядько Тарас

Дядько Тарас – брат Мини Мазайла. Як і тьотя Мотя, дядько Тарас – гротескна фігура. Він – прихильник старовини, козаччини, та не хоче брати в розрахунок сучасні умови життя.

Незважаючи на глибоке знання історії та мови, любов до українського, після суперечки з тіткою Мотрею він змінює свою позицію і голосує за зміну прізвища. Для нього головне, аби залишився корінь «маз» як показник його роду. Дядько Тарас вважає, що радянський уряд за допомогою оманливої політики українізації хоче виявити всіх українців, щоб їх знищити:

Не дарма драма "Мина Мазайло" є сатиричною. А ви помітили, як влучно Микола Куліш висміює нетерпимість до власної мови і культури серед українців?
Якщо вам сподобався цей розбір, запрошуємо прочитати аналіз іншого твору, який вплинув на драму Миколи Куліша:

Хочеш більше корисних матеріалів для підготовки до ЗНО? Підписуйся на наш канал на Youtube ! Там багатеЗНО цікавого :)

Читайте также: